Павло Вишебаба-поет-ветеран із Краматорська
Павло Вишебаба – військовий 68-ї окремої єгерської бригади, відомий поет та активіст. Нещодавно у харківський друкарні "Юнісофт" надрукували 15 000 примірників дебютної збірки його поезій “Тільки не пиши мені про війну”. Зазначимо, що це рекордна кількість для збірки віршів в Україні. Наразі надрукували вже другий тираж.
Павло викладає відеоверсії, де читає свої вірші й вони набирають мільйони переглядів у соцмережах. Його поезії перекладені більше, ніж 15-ю мовами, як от вірш «Доньці». Також багато робіт поклали на музику.
Поет часто виступає перед аудиторією, щоб розповідати про те, що відбувається, і що про це треба зараз передавати дітям. Такі виступи він вважає також своїм військовим обов´язком. До того ж такий наказ він отримав зі штабу ЗСУ. То ж як військовослужбовець виконує наказ.
Павло родом з Донеччини, а саме – з Краматорська. Несе службу він також там. Тому емоції, коли на твоїх очах руйнується те, що тобі дороге – основа багатьох творів збірки.
На власні очі бачачи, як знищуються дорогі серцю місця, автор виклав свої переживання у вірші «Фантомні болі».
Вірш «+» – це про той символ, який став зараз кожному близьким, і який так багато означає. Коли абонент не на зв´язку, і прилітає єдиний +, який означає–живий, то це неймовірне відчуття.
Є ще багато віршів, також і про кохання. Запам´яталася історія: дівчина довго не виїжджала з прифронтової Донеччини, казала, що батьки не хочуть. А виявилося, що в неї любов з хлопцем з бригади Павла, з розвідником, який постійно ходить у тил ворога. Дівчина чекала його й не хотіла їхати. Ії багато місяців просили евакуюватися, бо трощили село. І врешті-решт у ньому залишилося лише кілька хат, одна з яких була її.
«Три тижні тому нарешті вона виїхала. Я думаю, від цього села скоро нічого не залишиться...Це все вилилося у вірш «Дорога життя», - каже поет.
Цікава історія позивного поета. Він – «Капелан». Павло розповідає:«У нас у бригаді не було капелана військового по професії, був тільки по позивному. А потім з’явився справжній капелан. І він дуже схожий на мене, тільки трохи нижчий. Нас почали плутати, до мене приходили на сповідь, до нього - за книжками. Коли його поранили, перебили ногу, вранці всі кричали – «Капелана» поранили!» І всі почали мені дзвонити».
Поет і зараз на фронті, командир відділення польового вузла зв'язку. Він продовжує писати вірші та пісні. І воювати.
