22 червня – День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні

22 червня 1941 року закарбувалося в історії України початком страшної трагедії. Цього дня о 4-й годині ранку нацистські бомби впали на Київ: розпочалося ще одне тяжке випробування для мільйонів українців.

У листопаді 2000 року третій Президент України Леонід Кучма видав Указ, у якому йшлося про впровадження національного пам’ятного дня на честь усіх загиблих у нищівній війні між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом.

Майже через 80 років історія повторилася. 24 лютого 2022 року знову о 4-й годині ранку тепер вже російські ракети порушили ранкову тишу над Києвом та всією Україною. І ця паралель лише нагадує нам про циклічність історії та незмінність нашої боротьби за свободу.

22 червня… День, коли кожен українець згадує трагічну долю свого народу та важкі випробування, через які пройшли його діди-прадіди, є офіційним та відзначається на національному рівні. У цей день о 10:00 лунає хвилина мовчання, якою громадяни по всій країні вшановують пам’ять жертв однієї з найжахливіших воєн.

Зануримося у минуле й відкриємо болючі сторінки історії Донеччини та суміжних територій у Другій світовій війні:

1. У жовтні 1941 року війська Вермахту окупували територію Донеччини під час Другої світової війни.

2. 20 серпня 1941 року Німеччина офіційно включила територію Донбасу до Рейхскомісаріату «Україна». Проте на практиці ця територія перебувала у «зоні тилу групи армій «Південь» – тобто під контролем вермахту, а не цивільної адміністрації.

3. Нацистська Німеччина не просто воювала за території – вона мала конкретні плани колонізації, перетворення Східної Європи на сільськогосподарський та сировинний додаток Рейху. План «Ост» був основним щодо використання ресурсів окупованих територій, але він тісно переплітався з іншими – економічними, демографічними, адміністративними.

4. У Німеччини було кілька масштабних планів колонізації, експансії та «перетворення» Східної Європи, зокрема української Донеччини, які відображали їхню нацистську ідеологію «життєвого простору для німців» та расову політику. Одним з таких планів був «План Германізації» (Pläne zur Germanisierung ). Ось деякі з пунктів, що входили до цього плану:

• а) насильницьке «перевиховання» дітей зі Східної Європи, які мали «арійські» риси (наприклад, вивезення українських і польських дітей до Рейху);
• б) зміна мови, культури, імен місцевого населення;
• в) переселення німців на «очищені» землі.

Нацистський режим проводив політику, спрямовану на обмеження народжуваності серед народів Східної Європи. Практикувалася примусова стерилізація або заборона на розмноження «неповноцінних» рас. Здійснювався геноцид щодо євреїв, ромів, слов’янських «небажаних елементів». Натомість підтримувалася багатодітність серед німців.

5. У 1941 році створювалися «похідні групи» ОУН, що вирушили на Лівобережну Україну, Донбас та Слобожанщину. Їх головна мета – організація мережі українського підпілля та поширення ідей незалежності України.

6. Керівником групи ОУН, яка влітку 1941 р. вирушила на Донбас для організації підпілля, був Євген Стахів (1918–2014). Він разом із групою членів ОУН(б) прибув на схід України (зокрема, на Донеччину), де займався організацією націоналістичних підпільних осередків, поширенням української преси, ідеології незалежності. Його діяльність стала виявом спроб розгорнути український визвольний рух на сході України.

7. «Молода гвардія» – найвідоміша підпільна молодіжна організація українських націоналістів, що діяла в місті Краснодон на Луганщині.

8. Петро Мірчук – діяч ОУН, один із перших українських істориків ОУН та УПА. Автор наукових праць про діяльність Організації українських націоналістів та Української Повстанської Армії. У своїх працях згадував діяльність ОУН у східних областях України, зокрема і в Донбасі.

9. У 1941 році, після початку німецько-радянської війни, державно-партійне керівництво СРСР організувало масштабну евакуацію промислових підприємств зі східної України, зокрема з Краматорська, де функціонували важливі машинобудівні та металургійні заводи. Основне устаткування НКМЗ (Новокраматорського машинобудівного заводу), Старокраматорського машинобудівного заводу, Краматорського металургійного заводу, Краматорського заводу важкого верстатобудування, Краматорського коксохімічного заводу було вивезено залізницею на Урал, Алтай і до Сибіру.

10. Донбаська операція (13 серпня – 22 вересня 1943р.) – стратегічна військова операція радянської армії проти військ нацистської Німеччини та військ її союзників (Італії, Румунії, Угорщини) з метою вигнання окупантів із території Донеччини та Луганщини.

Вона була проведена військами Південно-Західного фронту і Південного фронту за підтримки флотилії «Азов». Підсумками операції стало просування радянських військ на відстань до 300 км в напрямку на захід і вихід підрозділів вермахту до Дніпра.

11. У жовтні 1943 року німецькі війська були остаточно вигнані з території української Донеччини.

12. У 1943–1944 роках Маріуполь став головним центром повоєнного відновлення металургійної промисловості УРСР.

Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча був одним із перших відновлених підприємств міста після його деокупації від німецьких військ у вересні 1943 року.

13. Одним із перших промислових підприємств Донецької області, що повністю відновилося після евакуації, деевакуації та після припинення бойових дій на території Донеччини, був Старокраматорський машинобудівний завод. Уже в 1944 році на заводі розпочалося серійне виробництво обладнання для вугільної промисловості, що було критично важливим для СРСР.

14. Людей зі Східної Європи, яких примусово вивозили до Третього Рейху, називали остарбайтери (німецький термін, що означає «східні робітники»). Так нацисти називали людей, переважно з України, Білорусі та Росії, яких вивозили на примусові роботи до Німеччини.

15. За роки Другої світової війни з території Донеччини було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини понад 250 тисяч осіб. Ця цифра є орієнтовною, оскільки точні дані важко встановити через знищення архівів, хаотичність евакуації та недосконалість обліку в умовах окупації. Метою нацистів було вивезти якомога більше робочої сили з Донеччини, як з одного із найбільш індустріально розвинених регіонів.

16. Тяжка доля найчастіше чекала на остарбайтерів після повернення на батьківщину. Їх підозрювали у зраді і співпраці з ворогом, переслідували, часто викликали на допити, деяких не допускали до колишніх посад та навчання і навіть репресували.

Сьогодення історії нашої держави навчає нас особливо гостро усвідомлювати ціну свободи, миру та безпеки. Тож священним обов’язком кожного із нас є – навіки зберегти пам’ять про тих, хто відстояв зі зброєю в руках наші кордони, нашу свободу, наш власний демократичний вибір. Вшановуючи пам’ять минулого, ми ніколи не забуваємо про сьогодення!

Вічна пам’ять загиблим. Честь і слава живим героям!